9.4. Загальні відомості про екологічне маркування продукції

Менеджмент якості: Навчальний посібник

Автор: | Год издания: 2007 | Количество страниц: 417

Перш ніж споживати продукти харчування, використовувати різноманітні машини, обладнання, матеріали споживачі (користувачі) хочуть мати достовірну інформацію про їхні екологічні характеристики. Люди бажають споживати продукти, вироблені без застосування хімікатів, намагаються використовувати машини, обладнання і матеріали, під час використання яких не завдавалося б шкоди природі. У зв´язку з цим виникає проблема виділення екологічно чистих виробів на тлі загальної кількості виробів, що здійснюється за допомогою екологічного маркування. Більша частина екомаркування вказується на упаковці товарів і поділяється на певні групи.

Знаки, що використовуються для позначення екологічності предметів у цілому, або їхніх окремих властивостей — знаки на аерозолях, які вказують на відсутність речовин, що призводять до зменшення озонового шару навколо Землі; різні знаки на предметах із пластиків, які відображають можливість їхньої утилізації з найменшою шкодою для навколишнього середовища.

Знаки, що закликають до збереження навколишнього середовища. Зміст цих знаків полягає в закликах підтримувати чистоту та здавати відповідні предмети для вторинної переробки.

Знаки, що попереджають про небезпеку предмета для навколишнього середовища. Прикладами таких знаків можуть бути спеціальні знаки для позначення речовин, що є небезпечними для морської флори і фауни під час їх транспортування морськими шляхами; знак "Небезпечно для навколишнього середовища", який використовується в межах Європейського Союзу за класифікацією упаковки і маркування небезпечних речовин і препаратів.

Проблема полягає у тому, що різні країни в основу одних і тих самих принципів часто беруть настанови, які відрізняються між собою. Екологічно чиста продукція маркується, наприклад, у Німеччині знаком "Блакитний ангел", у скандинавських країнах — "Білий лебідь", в Японії — "Екознак" тощо.

Крім того, система екоетикетування у різних країнах будується на різних основах. Наприклад, у Канаді вона діє під керівництвом державного агентства, а програма "Зелена крапка" у Сполучених Штатах повністю не залежна від будь-якої державної підтримки.

Зрозуміло, що виникають труднощі в торгівлі, коли виробник країни-експортера розглядає етикетування своєї продукції з місцевих, а не міжнародних позицій. Прикладом того, що може статися внаслідок відсутності єдиного міжнародного стандарту у цій сфері, може стати певний виробник сухих електричних батарей, який знаходиться в Європі і чесно етикетує свою продукцію як "придатну для повторного використання". Виробник робить цю важливу заяву, вклавши значні кошти в поновлення батарей на своєму підприємстві і організувавши мережу пунктів з їхнього збирання у своїй та сусідніх країнах. Такі батареї можна продати, наприклад, в Австрії. Однак там немає можливості для їхнього оновлення, і тому споживач, який про це не знає, буде введений в оману.

Питання таких та подібних потенційних бар´єрів у торгівлі не можуть не хвилювати як українських стандартизаторів, так і виробників. Світова організація торгівлі (СОТ), приділяючи значну увагу проблемі маркування екологічно чистої продукції як чинника ліквідації технічних бар´єрів у торгівлі на екологічному ґрунті, включила це питання до переліку основних досліджень.

Екологічне маркування надає можливість споживачам використовувати ринок як засіб для досягнення позитивних результатів впливу на навколишнє середовище. Це буде ефективним лише в тому випадку, коли етикетка міститиме корисну інформацію про продукцію для споживача. На жаль, дехто може зауважити, що екологічне маркування має робити більше для надання можливостей працівникам у галузі реклами досягнути позитивних ринкових результатів для продукції, яку вони продають.

Якщо екологічні етикетки повинні мати довіру на ринку, то дуже важливо, щоб кожна з них базувалась на справедливій та об´єктивній технічній експертизі екологічних характеристик продукції. Міжнародні стандарти, розроблені ISO, мають на меті точне встановлення того, що веде за собою цей принцип, коли він застосовується до багатьох шляхів можливого маркування продукції з метою інформувати споживача про її екологічну користь.

По-перше, мають місце вимоги виробників, які можна назвати маркуванням типу II. Є три близько пов´язаних проекти, якими керує ISO. Вони стосуються різноманітних аспектів маркування типу II. Стандарт ISO 14021 присвячений тому, яким шляхом використовувати такі терміни, як, наприклад, "вдруге використаний" та "з раціональним використанням води", коли вони з´являються на етикетках продуктів або в супутніх рекламних матеріалах. Разом з тим ISO 14022 регламентує шляхи використання таких екологічних символів, як символ можливості повторного використання у вигляді петлі Мебіуса на етикетках і в рекламі. A ISO 14023 присвячений типам випробувань та методологіям верифікації, необхідних для затвердження цих вимог.

По-друге, є тристороння програма, яка передбачає надання виробникові ліценції на використання на своїй продукції марки, якою володіє незалежна організація для демонстрації того, що ця продукція є екологічно кращою. Це виявляється у багатьох формах. Найбільш загальною формою є та, що називається маркування типу І. Воно також відоме як етикетування, але цей термін дуже важко перекласти на деякі мови і тому введено числову класифікаційну систему.

Маркування типу І має на меті дозволити споживачеві миттєво визначити, що продукція з етикеткою вироблена провідним з погляду екології виробником, вона пройшла порівняльні випробовування з аналогічною продукцією тієї самої категорії. Тому немає необхідності читати інформацію на кожному зразку продукції та порівнювати їх. Це робить незалежна установа, яка використовує спрощену форму експертизи життєвого циклу для встановлення критеріїв, яким має відповідати продукція, щоб отримати етикетку.

Встановити критерії та забезпечити функціонування програми шляхом, який усі сторони визнають прийнятним, не просто, особливо коли у тих виробників, чия продукція не отримала етикетки, часто формується думка, що програма або її критерії несправедливі. ISO розробила міжнародний стандарт ISO 14024, який має на меті висвітлення того, що визначає основні елементи належного функціонування програми маркування типу І. Він передбачає підхід з позицій аналізу технічної обґрунтованості екологічних заяв для забезпечення їхньої точності, технічної перевірки та достовірності.

Цей стандарт був наданий Україні на розгляд і після прийняття його ISO, наша країна прийняла його для безпосереднього використання.

Дуже цікавий новий проект ISO пропонує екологічне маркуванням типу III, яке також проводиться незалежною установою третьої сторони, але воно відрізняється від маркування типу І, оскільки не має постійних критеріїв, яким повинна відповідати продукція, щоб отримати етикетку. Етикетка за допомогою екологічних термінів, таких як викиди у воду, викиди у повітря, використання енергії, тверді відходи тощо просто показує, які характеристики має продукція порівняно з іншою аналогічною.

Проектом, який об´єднує всі три типи, є проект із загальних принципів екологічного маркування (ISO 14020). Він спрямований на введення принципів, притаманних різним типам екологічного маркування, спрямованих на надання споживачеві точної та достовірної інформації про екологічні характеристики продукції. Цей проект наближається до переходу на етап завершення робіт.

Нижче розглянуто основні терміни і визначення з екологічного маркування продукції.

Екологічна етикетка або декларація — заява, в якій зазначено екологічні аспекти виробу або послуг.

Екологічний аспект — елемент діяльності тієї чи іншої сторони, виробів чи послуг, здатний вступити у взаємодію з довкіллям.

Екологічна заява — етикетка чи декларація, що вказує на екологічні аспекти виробу чи послуг і може мати вигляд свідчень, мнемонічних позначень чи графічних зображень на етикетках виробів чи упаковок, у документації на виріб, технічних бюлетнях, рекламних матеріалах, рекламних заявах і подібних застосуваннях.

Екологічна заява в рамках самодекларації — заява, яка робиться виробниками, імпортерами, дистриб´юторами, роздрібними торговцями та іншими зацікавленими в ній особами без належного підтвердження третьою стороною.

Екологічна заява із застереженням — заява, яка супроводжується пояснювальним свідченням, в якому подається опис сфери дії цієї заяви.

Пояснювальне свідчення — будь-яке подальше пояснювання, необхідне для правильного розуміння екологічної заяви покупцем чи споживачем.

Відходи — будь-що, чому виробник не може знайти подальшого застосування і що утилізується чи викидається в навколишнє середовище.

Вплив на навколишнє середовище — будь-яка зміна навколишнього середовища, як негативна, так і позитивна, яка повністю чи частково є наслідком діяльності тієї чи іншої сторони, впливу виробів чи послуг.

Рециркульований — характеристика виробу, упаковки чи їхньої складової, які можуть уникати потрапляння у відходи завдяки наявним процесам та програмам і можуть збиратися, перероблятися для використання у вигляді сировини чи виробів.

Рециркульований матеріал — матеріал, який було б утилізовано у відходи інакше, але натомість було зібрано і використано як вихідний матеріал у виробництві продукції замість нового первинного матеріалу.

Рециркульований вміст — масова частка рециркульованого матеріалу у виробі чи упаковці.

Відновлена енергія — енергія, відновлена з матеріалу, який був би утилізований у відходи інакше, але натомість був зібраний і перетворений за допомогою керованого технологічного процесу і використовується для виготовлення виробів чи надання послуг.

Повторно використовуваний — характеристика виробу, розрахованого і призначеного для проходження протягом його життєвого циклу певної кількості маршрутів чи циклів обігу з тією самою метою, на яку він розрахований.

Придатний для перетворення на компост — виріб, упаковка чи їхні елементи, які через наявну керовану процедуру компостування піддаються біологічному розкладу з перетворенням їхнього матеріалу на відносно однорідну і стійку гумосоподібну речовину.

Згідно зі стандартом ISO 14021 не допускається використання невизначених чи неконкретних екологічних заяв або таких, в яких відкрито вказується на те, що цей виріб є нешкідливим чи таким, що не шкодить довкіллю. До недопустимих термінів належать: "екологічно небезпечний", "екологічно благополучний", "більш екологічно благополучний", "нешкідливий для землі", "незабруднюючий", "екологічно чистий", "такий, що завдає шкоди дельфінам", "друг довкілля", "такий, що не завдає шкоди озону".

Цей перелік наведено для прикладу і він не є вичерпним.