19.6. Методика визначення економічної ефективності окремих нововведень у рослинництві і тваринництві

Економіка аграрних підприємств: Підручник

Автор: | Год издания: 2002 | Издатель: Київ: КНЕУ | Количество страниц: 624

Перед тим, як впроваджувати те чи інше досягнення науково-технічного прогресу у виробництво, аграрне підприємство повинне здійснити його всебічну оцінку з тим, щоб за її результатами можна було б дати альтернативну відповідь на питання про економічну доцільність такого впровадження. Коли нововведення вимагають довгострокових витрат, їх необхідно оцінювати за допомогою методів, описаних у темі 15 (чистої поточної вартості, внутрішньої норми окупності тощо). За умови, що новини впроваджують у короткостроковий період тривалістю один—три роки, можуть бути використані відповідні методики, якими хоч і не передбачається дисконтування інвестицій і одержуваних доходів, але вони дають змогу визначити економічну ефективність поточних витрат, пов’язаних з їх використанням у виробництві. Ці методики модифікуються стосовно до специфіки новин та особливостей галузей сільськогосподарського виробництва, в яких вони впроваджуються.

Наведемо кілька прикладів визначення економічної ефективності нововведень у короткостроковий період.

А. Економічна оцінка прогресивної поверхневої технології обробітку ґрунту як важливого заходу боротьби з його водною і вітровою ерозією здійснюється в розрізі окремих культур, у нашому прикладі — за озимою пшеницею, посіяною по непарових попередниках. Особливість цього нововведення полягає в тому, що при його впровадженні досягається подвійний ефект: підвищується врожайність сільськогосподарських культур і знижуються виробничі витрати не лише на центнер продукції, а й нерідко на гектар посіву.

При впровадженні поверхневої технології обробітку ґрунту на 8—10 см замість звичайної відвальної оранки на 20—22 см зростають запаси доступної вологи в 1,5-метровому шарі ґрунту в період посіву, створюються більш сприятливі умови для зволоження його верхнього шару і появи дружних сходів, рослини інтенсивніше кущаться, знижується також коефіцієнт водоспоживання. В результаті цього підвищується врожайність даної культури, знижується трудомісткість і собівартість зерна і за умови стабільних цін зростає додатковий прибуток. Ці показники і є оціночними при визначенні ефективності поверхневої технології. За базисний варіант беруть результати вирощування культури при звичайній оранці. Поверхневий обробіток можна проводити двома варіантами: на міжполосному і відкритому полі. Їх ефективність визначається порівняно з показниками базового варіанта.

Приріст урожайності Dуі визначають як різницю між її рівнем за досліджуваним Уі і базовим Уб варіантами, тобто:

Dуі = Уі – Уб,

де і — і-й варіант поверхневого обробітку.

Приріст прибутку на 1 га посіву за відповідним варіантом поверхневого обробітку ґрунту обчислюють за формулою:

DПі = (Уі • Ц – ВВі) – (Уб • Ц – ВВб),

де ВВі і ВВб —виробничі витрати на основну продукцію в розрахунку на 1 га посіву відповідно за і-м досліджуваним і базовим варіантами; Ц — ціна реалізації 1 ц продукції.

Додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення врожайності й економії виробничих витрат. Для визначення частки прибутку, створеної під впливом урожайності (DПу), використовують формулу:

Для визначення част¬ки прибутку

Частку прибутку, створену за рахунок другого фактора визначають з виразу:

Частку прибутку

Зростання продуктивності праці за і-м варіантом Ппрі і зниження собівартості Спі обчислюають за формулою:

Зростання продуктивності праці

де 3tб, Зtі — затрати живої праці на 1 га посіву відповідно за базисним та і-м досліджуваним варіантом.

Наприклад, поверхневий обробіток впроваджено на відкритому полі. Врожайність озимої пшениці на цьому полі становить 40 ц/га, а виробничі витрати на 1 га — 960 грн. За звичайної оранки ці показники дорівнюють відповідно 30 ц і 1032 грн. Ціна реалізації 1 ц зерна становить 55 грн. Підставивши вказані дані в наведені раніше формули, одержимо, що додатковий прибуток складає 622 грн, у тому числі за рахунок збільшення врожайності — 320 грн і зниження витрат — 302 грн.

Економічна ефективність впровадження поверхневої технології обробітку ґрунту тим вища, чим більше одержується додаткового прибутку з одиниці площі завдяки збільшенню врожайності і зниженню собівартості продукції. В трудонедостатніх районах важливе значення має показник зниження трудомісткості виробництва, насамперед за рахунок зменшення затрат живої праці на 1 га посіву.

Б.Економічна оцінка різних технологій заготівлі сіна і вибір найбільш ефективної в умовах підприємства. Заготівля сіна на аграрних підприємствах може здійснюватися трьома способами: 1) традиційним — природним сушінням сіна на полі; 2) досушкою сіна активним вентилюванням; 3) пресуванням сіна в тюки. Для кожної технології необхідний відповідний набір робочих машин і знарядь, а також неоднаковий обсяг затрат живої праці. Крім того, зазначені технології забезпечують неоднакове біологічне збереження врожаю, що є одним з визначальних факторів у диференціації рівня економічної ефективності їх застосування на виробництві. Завдання полягає в тому, щоб за даними оцінки вибрати економічно найбільш вигідну технологію порівняно з існуючою на підприємстві й тим самим підвищити раціональність використання кормової площі, знизити собівартість виробництва кормів і, зрештою, одержати додатковий прибуток від виробництва продукції тваринництва.

Технологію заготівлі сіна можна економічно оцінити за такими показниками:

  • фактичний валовий збір кормових одиниць з 1 га посіву трав, ц;
  • сукупні витрати на 1 га з урахуванням вартості втрат кормів;
  • вартість кормів з 1 га;
  • прибуток на 1 га зібраної кормової площі;
  • строк окупності додаткових капітальних вкладень.

Для того щоб обчислити наведені економічні показники, необхідно мати вартісну оцінку центнера сіна. За умови, що існує ринок грубих кормів, у розрахунок береться реальна ціна цього продукту. Якщо такого ринку немає, виникає необхідність у визначенні вартості 1 ц кормових одиниць сіна через закупівельну ціну на продукцію тваринництва. Оскільки сіно використовується переважно для годівлі корів, вартість його доцільно визначати через ціну центнера молока (Цм):

обчислити наведені економічні показники

де Цс — вартість 1 ц кормових одиниць сіна; Пв — питома вага витрат на корми в структурі собівартості молока, %; Зо —зоотехнічна окупність кормів за показником витрат центнерів кормових одиниць корму на 1 ц молока.

Біологічні втрати врожаю за різних технологій розраховуються як різниця між біологічною врожайністю трав у центнерах кормових одиниць і фактичним збором кормових одиниць, що міститься в сіні за відповідною технологією його заготівлі. Одержаний результат множать на вартість центнера кормових одиниць сіна і таким чином визначають суму втрат урожаю у вартісному виразі. Звідси витрати за відповідною технологією обчислюють як суму виробничих витрат і вартості втрат врожаю.

Прибуток на 1 га зібраної площі дорівнюватиме:

Пі = Ві • Цс – Сві,

де Ві —валовий збір центнерів кормових одиниць сіна з 1 га посіву трав за і-ю технологією його заготівлі; Сві — сукупні витрати на 1 га посіву трав з урахуванням вартості втрат урожаю, грн.

Строк окупності додаткових капітальних вкладень при впровадженні нової технології заготівлі сіна (Тс) визначається за формулою:

Строк окупності додаткових капітальних вкладень

де КВі, КВб — капіталовкладення, необхідні для придбання техніки відповідно за і-ю технологією, що передбачається впровадити в господарстві, та за існуючої технології заготівлі сіна.

При виборі технології заготівлі сіна перевага віддається тому варіанту, за якого забезпечується високий рівень збереження врожаю й одержання найбільшого прибутку з гектара зібраної площі. При цьому обернений показник строку окупності додаткових капітальних вкладень повинен бути вищим або дорівнювати банківській ставці на довгостроковий кредит.

Розглянемо ще один приклад, який переконує в необхідності застосування різних методичних підходів до оцінки альтернативних технологій. Спеціалістами Українського державного центру з випробування та прогнозування техніки розроблено альтернативну технологію збирання зернових культур спеціальними жатка-ми ЖОН — 4 і ЖОН — 6 методом очісування зернової частини (колосків) без зрізання стебла. Технологія апробована у виробничих умовах в 2001 р. і доказала свою високу ефективність. Жатка очісуючого типу може навішуватися на реверсивний трактор ХТЗ-161 31. Такий зернозбиральний агрегат «Колосок» має на 30% меншу енергомісткість і на 40% — металомісткість. На 1 т намолоченого зерна витрачається лише 1,6 л пального. Звичайний зерновий комбайн коштує значно дорожче за такий зернозбиральний агрегат, причому після жнив жатка знімається з трактора і він використовується протягом року, тоді як комбайн працює лише до двох місяців у рік. Жатки очісувального типу можуть кріпитися і на комбайни. Так, комбайн «Лан» з очісувальною жаткою намолочує 20—25 т зерна за годину, тоді як у самостійному режимі роботи — 10—12 т. Зменшуються і втрати зерна, особливо на полеглих полях. Солома, яка залишається після очісування колосків, може бути приорана як органічне добриво ґрунтообробними дисковими культиваторами або ж скошена для потреб тваринництва.

Таким чином, застосування даної технології дає змогу значно прискорити темпи збирання зернових, зменшити втрати зерна, підвищити продуктивність техніки, скоротити витрати на 1 га збиральної площі. Особливо важливо застосовувати дану технологію в тих господарствах, де відчувається гостра нестача комбайнів. Адже жниварка ЖОН-4 спроможна збільшити продуктивність застарілих комбайнів «Нива» чи «Єнісей» в два — три рази. Завдяки цьому відпадає необхідність у купівлі нових дорогих зернозбиральних комбайнів.

В кількісному (вартісному) виразі економічний ефект (Ет) від застосування альтернативної технології збирання зернових культур можна визначити за формулою:

Ет = (Стт – Сат) + (ВЗтт – ВЗат) • Цз + ЗЗ • Цз,

де Стт — собівартість 1 га зібраної площі за традиційної технології збирання зернових , грн; Сат — те ж за альтернативної технології; ВЗтт і ВЗат — втрати зерна на 1 га відповідно за традиційної та альтернативної технології збирання зернових, ц; Цз — ринкова ціна 1 ц зерна; ЗЗ — зменшення втрат зерна на 1 га збиральної площі завдяки скороченню строків збирання зернових культур.

В.Економічна оцінка заходів з племінної справи. Необхідною умовою зростання продуктивності тварин і підвищення якості продукції є поліпшення їх породних властивостей. В аграрних підприємствах воно може відбуватися за кількома напрямами. Проте загальний економічний підхід до оцінки різних заходів з племінної справи і визначення економічної ефективності від їх впровадження приблизно однаковий. Зрештою він зводиться до розрахунку сумарного і річного економічного ефекту за відповідним виробничим об’єктом, а також рівня рентабельності додаткових витрат. Специфічні особливості методики найбільш рельєфно проявляються лише при підготовці вихідної і проміжної інформації для визначення даного ефекту.

Для прикладу розглянемо механізм економічної оцінки заходів з племінної справи в скотарстві. Зокрема, ставиться мета визначити внутрішньогосподарську ефективність від впровадження перевірених за потомством плідників великої рогатої худоби. Річний економічний ефект розраховують за першу, другу і третю лактації дочок від перевірених биків-поліпшувачів. Базою для порівняння беруть обсяг виробництва молока, його жирність і вміст білка за перші три лактації від корів — дочок бика-плідника, який раніше використовувався для осіменіння основного стада.

Для визначення сумарного і річного економічного ефекту та рівня рентабельності додаткових витрат від впровадження даного заходу необхідно розрахувати такі показники:

  • вартість виробництва молока з урахуванням вмісту в ньому жиру і білка за базовим варіантом (за групою дочок колишнього бика-плідника) і за новим варіантом (за групою дочок бика-поліпшувача);
  • собівартість виробництва молока за кожним варіантом.

Перший з названих показників обчислюється за формулою:

ВМі = Мі • Ц • Кжі • Кбі,

де Мі — валовий надій молока за і-м варіантом за трьома лактаціями; Ц — ціна реалізації 1 ц молока; Кжі — коефіцієнт надбавки до закупівельної ціни за підвищення жирності в і-му варіанті; Кбі — те саме за підвищення вмісту білка в молоці.

Валовий надій молока за варіантами визначається так:

•	собівартість виробництва молока за кожним варіантом

де Ніj — надій молока від корови в j-й лактації за i-м варіантом; ПКij — поголів’я корів в j-й лактації за i-м варіантом.

Якщо розрахунок за здане молоко молокозаводи здійснюють у перерахунку на його базову жирність без урахування вмісту білка (саме так здійснювався розрахунок із сільськогосподарськими товаровиробниками за молоко в 2001 р.), то валове виробництво молока визначається за формулою:

•	собівартість виробництва молока за кожним варіантом

де Жіj — жирність молока, надоєного у j-й лактації за і-м варіантом; Жб — базова жирність молока, прийнята на рівні 3,6%.

Собівартість виробництва молока за обома варіантами визначають за загальноприйнятою методикою. Необхідні дані при цьому беруть з первинного зоотехнічного і бухгалтерського обліку, який ведеться роздільно за двома виділеними групами корів — дочок бика-поліпшувача і дочок бика-плідника, що уже використовувався в господарстві. Наявність даних про вартість валового виробництва молока і його собівартість дозволяє визначити сумарний економічний ефект Еф від впровадження даного заходу за три роки лактації:

Еф = собівартість дозволяє визначити сумарний економічний ефект

де ВВ1J — і ВВ0j — виробничі витрати за j-ю лактацією відповідно за новим і базовим варіантами.

Річний економічний ефект обчислюють за кожну лактацію окремо за аналогічною методикою. Остаточний висновок про доцільність впровадження цього заходу роблять з урахуванням показника рівня рентабельності додаткових витрат і приросту прибутку на одну корову. Перший з цих показників визначають за додатковим прибутком і додатковими витратами з виразу:

Рівень рентабельності додаткових витрат

Рівень рентабельності додаткових витрат повинен перевищувати рівень рентабельності витрат за базовим варіантом.

Проілюструємо викладену методику такими даними (табл. 19.3).

Таблиця 19.3

ПРОДУКТИВНІСТЬ КОРІВ, ВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ І ВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ЗА БАЗИСНИМ І НОВИМ ВАРІАНТАМИ

Показники

Перша лактація

Друга лактація

Третя лактація

варіант

варіант

варіант

базисний

новий

базисний

новий

базисний

новий

Кількість корів

120

110

120

110

120

110

Надій молока на корову, ц

28

31

32

36

41

49

Закупівельна ціна за 1 ц молока, грн

60

60

60

60

60

60

Виробничі витрати разом, грн

177072

180988

188071

194834

213282

225437

Виробничі витрати на 1 корову, грн

1475,6

1645,3

1584,2

1771,4

1777,3

2049,4

Валове виробництво молока, ц

3192

3324,8

3754,7

4074

4988,3

5614,5

Вартість молока, тис. грн

191,5

199,5

225,3

244,2

299,3

336,9

Сукупні витрати за 3 роки лактації становлять за базовим варіантом 578375 грн, за новим — 601729 грн, а приріст витрат — 23354грн (601729 – 578375). Сумарна вартість молока за досліджуваний період становила за цими варіантами відповідно 716100 і 780564 грн.(приклад розрахунку сумарної вартості молока за базовим варіантом: (28 • 120 • 3,42) : 3,6 + (32 • 120 • 3,52) : 3,6 + + (41 • 120 • 3,65) : 3,6 = 13009,4; 13009,4 • 60 грн = 716100 грн. Звідси сумарний економічний ефект складає: (780564 – 601729) – – (716100 – 578375) = 178835 – 137725 = 41110 грн. Рівень рентабельності додаткових витрат дорівнює 176% (41 110 : 23 354) • 100, тимчасом як цей показник за базовим варіантом становить 23,8% (716100 – 578375) : 578325, або більш як на 152,2 п.п (176 – 23,8).

Одержані результати дають підстави для висновку про доцільність широкомасштабного впровадження у виробництво цього нововведення в умовах підприємства.

Методика визначення загального економічного ефекту від впровадження нових порід тварин. В Україні в 90-х роках на основі місцевих симентальських і чорно-рябих корів та імпортованого генофонду голштинів (коровам голштинської породи належать усі рекорди молочної продуктивності — максимальний удій одержано від корови Убре Бланка у 1981 р. — 27674 кг молока за 364 дні лактації з вмістом жиру 3,8%, рекорд добового надою — 110,9 кг) створено українську чорно- і червоно-рябу молочні породи. Генетичний потенціал за молочною продуктивністю становить 6500 — 7500 кг молока за лактацію. Українськими вченими (ЗубецьМ.В., БуркаіВ.П., ХаврукО.Ф. та ін.) здійснено випробування даних порід, що свідчить про високу економічну ефективність їх використання порівняно з вихідними місцевими породами.

Фактичний економічний ефект розраховувався за формулою:

Фактичний економічний ефект

де Ем — вартість додатково одержаного молока; Ц — ціна реалізації молока; Сп — середня продуктивність ровесниць вихідної породи (симентали), кг; Пс — середнє перевищення надою на одну корову нової породи, %; Л — постійний коефіцієнт, що пов’язаний з додатковими витратами на продукцію і дорівнює 0,7; Пк — поголів’я лактуючих корів нової породи.

За даними бонітування, продуктивність 278 тис. корів нової червоно-рябої породи становила по всіх категоріях господарств3 281 кг з вмістом жиру 3,67%, або перевищувала ці показники симентальських ровесниць відповідно на 320 кг і 0,03 п.п. жиру. За закупівельної ціни 1 кг молока 0,6 грн. загальний економічний ефект досягає 40338,9 тис. грн загальний економічний ефект При цьому показник Пс визначається так: загальний економічний ефект

Створені українські чорно-ряба і червоно-ряба породи є інноваціями. Вони конкурентоспроможні за продуктивністю і технологічністю, мають значний генетичний потенціал. Їх поширення сприятиме істотному підвищенню ефективності молочного скотарства.

Для запровадження НТП у сільськогосподарське виробництво велике значення матиме створення Національної аграрної дорадчої служби з її регіональними представництвами і філіями як неприбуткової структури, спроможної розв’язувати наступні завдання:

  • надавати практичну допомогу сільськогосподарським товаровиробникам в освоєнні нових технологій, впровадженні інших новин, сучасного менеджменту, в здійсненні поглибленого аналізу фінансово-економічного стану підприємств і оцінки їх позиції на ринку;
  • здійснювати інформаційне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, надавати їм маркетингові послуги;
  • проводити курс на інтеграцію науки і практики шляхом організації прикладних наукових досліджень відповідно до потреб сільськогосподарських товаровиробників;
  • організовувати навчання керівників і спеціалістів аграрних підприємств, сільського населення за програмами, орієнтованими на засвоєння методів ведення прибуткового бізнесу;
  • забезпечення зворотного зв’язку із сільськогосподарськими товаровиробниками та сільським населенням з метою подальшого вдосконалення механізмів і важелів аграрної політики.

Для швидшого впровадження у виробництво досягнень агрозоотехнічної науки значну роль мають відіграти визначені у 2000р. по кожній області та АР Криму базові підприємства як центри наукового забезпечення сільськогосподарського виробництва. Всього в Україні започатковано 343 таких підприємства: від семи в ряді областей до 33 у Київській області. Головним завданням базових господарств є створення державного і регіо-нальних насіннєвих страхових фондів насіння вищих репродукцій і гібридів першого покоління, а також вирощування для розповсюдження високоякісного насіння і саджанців плодоягідних культур та винограду. Важливо, що в цих господарствах створюються племзаводи, племгосподарства і племферми для розведення племінної худоби, функціонуватимуть демонстраційні поля і ферми.