14.4. Вартісна оцінка авансованого капіталу

Економіка аграрних підприємств: Підручник

Автор: | Год издания: 2002 | Издатель: Київ: КНЕУ | Количество страниц: 624

Ми уже переконалися, що з економічної точки зору авансованим капіталом є всі нематеріальні , матеріальні і грошові ресурси, що використовуються підприємством для забезпечення всіх видів діяльності. Але щоб мати уяву про величину авансованого капіталу, його слід оцінювати за повною економічною вартістю цих ресурсів. Остання має здійснюватися так, щоб можна було реально судити про розмір авансованого капіталу, одержувати необхідну інформацію про ліквідність підприємства і його платоспроможність, тобто віддзеркалювати фактичний фінансовий стан підприємства і містити вихідні дані для його аналізу. Така інформація в умовах ринкової економіки має велике значення для побудови ефективних економічних відносин з партнерами — банками, постачальниками, споживачами, з потенційними інвесторами.

В активах балансу вартісна оцінка основних засобів як головного структурного елемента необоротних активів здійснюється, як нам уже відомо, за первісною (переоціненою) вартістю і залишковою вартістю, і саме за останньою вони включаються в підсумок балансу. Важливо, що підприємства можуть здійснювати переоцінку основних засобів, інших необоротних активів, що дає змогу знівелювати вплив інфляції, а за необхідності — і дефляційних процесів. Разом це забезпечує об’єктивність вартісної оцінки необоротних активів, і насамперед, основних засобів і нематеріальних ресурсів.

З відображенням в активах аграрних підприємств землі виникне проблема її вартісної оцінки з метою такого відображення. Адже дані про грошову оцінку землі, що здійснена за єдиною офіційною методикою, хоч і є важливими, але вони навряд чи можуть бути використані для відображення в балансі, оскільки така оцінка може істотно відхилятися від реальної, що формується на ринку землі. Отже, в умовах, коли такий ринок розвинутий земельні ресурси можуть у балансі відображатися за реальними ринковими цінами. В іншому разі можна скористатися досвідом вартісної оцінки землі для цілей відображення в балансі, що використовується в інших країнах. Наприклад, у США при вартісній оцінці ресурсів з важко передбачуваним нестабільним розміром щорічних доходів у майбутньому періоді, до складу яких відносять і землю, застосовують специфічний метод оцінки — капіталізацію доходів. Згідно з цим методом грошова оцінка землі (ГЗ) визначається так:

грошова оцінка зем¬лі

де чистий прибуток з 1 га земельної площі — чистий прибуток з 1 га земельної площі, який залишається підприємству після покриття всіх витрат; Пп — процентна ставка за довгостроковий кредит, коефіцієнт.

Оскільки нерідко важко передбачити масу чистого прибутку з одиниці земельної площі, а також процентну ставку, то часто цей вид оцінки використовують у поєднанні з методом порівняльної оцінки ринкових продаж.

Методологія вартісної оцінки оборотних активів вітчизняних підприємств, у тому числі й аграрних, істотно наближена до норм міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Так, згідно з П(С) БО 9, оцінка запасів*3 на дату складання балансу здійснюється за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

*3: {До запасів, згідно із стандартом 9, відносять предмети праці, призначені для виробничого споживання (сировину, добрива, паливо, корми, насіння тощо), незавершене виробництво, готову продукцію, товари, що придбані для наступного продажу, малоцінні та швидкозношувані предмети, молодняк тварин і тварини на відгодівлі.}

Первісна вартість запасів формується за різною методологією залежно від способу їх набуття підприємством. Так, у первісну вартість куплених запасів включають вартість їх придбання (згідно з договором з постачальником) за вирахуванням непрямих податків, що виникли у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству, транспортно-заготівельні витрати, а також витрати, пов’язані з доведенням придбаних запасів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Аграрні підприємства багато видів запасів виробляють власними силами (корми, насіння, тварини на відгодівлі і молодняк тварин тощо). Первісною вартістю таких запасів є їх собівартість. Якщо запаси вносяться до статутного фонду підприємства, то їх первісною вартістю визнається справедлива вартість, погоджена засновниками (учасниками) такого підприємства. За справедливою вартістю оцінюються і запаси, безплатно передані суб’єкту господарювання.

Підприємства можуть придбавати необхідні їм види запасів внаслідок обміну на подібні або неподібні запаси. Якщо обмін відбувся на подібні запаси, то первісною вартістю придбаних запасів буде балансова вартість переданих запасів, але за умови, що вона не перевищує їх справедливої вартості. В іншому разі первісною вартістю одержаних в обмін запасів буде їх справедлива вартість. За обміну на неподібні запаси первісною вартістю таких запасів визнається їх справедлива вартість.

Метод чистої вартості реалізації застосовується тоді, коли на дату балансу ціна запасів знизилася (або вони зіпсувалися, застаріли чи за якихось інших причин втратили первісно очікувану економічну вигоду).

Чиста вартість реалізації відповідного виду запасів визначається з виразу:

Чвр = Кзj • ЦОj – ВОj,

де Кзj — обсяг j-го виду запасу; ЦОj — очікувана ціна реалізації за одиницю j-го запасу; ВОj — очікувані витрати на завершення виробництва і збут j-го виду запасу.

Сума перевищення первісної вартості запасів над їх чистою вартістю реалізації, а також вартість повністю зіпсованих запасів або втрачених за інших причин (крім випадків, коли встановлені винні особи) відноситься на витрати звітного року.

Слід зазначити, що для аграрних підприємств існують певні складнощі щодо практичного застосування викладеної методики вартісної оцінки запасів на дату балансу. Це зумовлено тим, що по окремих видах запасів, наприклад по кормах (силосу, сінажу, зеленій масі тощо), підстилці, посадковому матеріалу часто відсутня інформація про ціни на них. З іншого боку, при застосуванні методу оцінки за первісною вартістю запасів виникає проблема незіставності. Адже первісною вартістю запасів власного виробництва є, як нам уже відомо, їх виробнича собівартість. Оскільки її рівень по різних підприємствах, як правило, не однаковий, то виникає невідповідність між вартістю і натуральною величиною цих запасів, а отже, втрачається реальна уява про їх істинну цінність.

Згадане застереження стосується готової продукції власного виробництва та незавершеного виробництва. Скажімо, виробничо спожиті предмети праці власного виробництва, залишений мед у вуликах тощо відображаються у незавершеному виробництві за собівартістю їх виробництва, що також породжує незіставність, а головне — недостатню об’єктивність оцінки величини авансованого і власного капіталу підприємств*4.

*4: {Якщо, наприклад, два аграрних підприємства мають однакову номенклатуру й обсяги запасів власного виробництва, але одне з них виробило продукцію завдяки ефективнішому господарюванню, з нижчою собівартістю, ніж інше підприємство, то авансований капітал такого підприємства, за однакових інших умов, буде меншим, хоч об’єктивно за цим параметром указані обидва підприємства не повинні відрізнятися.}

Істотні позитивні зміни відбулися у вартісній оцінці поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари і послуги. Якщо раніше до введення нових бухгалтерських стандартів вона оцінювалася за її фактичною величиною, то тепер, згідно з П (С) БО 10 «Дебіторська заборгованість», до підсумку балансу ця заборгованість включається за чистою реалізаційною вартістю.

Визначається чиста реалізаційна вартість як різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги і резервом сумнівних боргів. Величина останнього розраховується виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості, за якої здійснюються її групування за строками непогашення з наступним встановленням коефіцієнтів сумнівності для кожної групи такої заборгованості. Ці коефіцієнти зростають із збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Для кількісного визначення резерву сумнівних боргів (Рсб) можна скористатися формулою:

кількісного визначення резерву сумнівних боргів

де ПЗі — поточна дебіторська заборгованість і-ої групи; Ксу і — коефіцієнт сумнівності і-ої групи дебіторської заборгованості.

За умови виникнення безнадійної дебіторської заборгованості за товари, продукцію, послуги, щодо якої минув строк позовної давності або існує впевненість про її неповернення боржником, то така заборгованість виключається з активів підприємства й одночасно зменшується на її суму резерв сумнівних боргів. Іншу безнадійну дебіторську заборгованість після списання з балансу відносять до складу інших операційних витрат.

Більш досконалою стала і вартісна оцінка фінансових інвестицій. Якщо вони раніше оцінювалися за фактичною собівартістю, то тепер, згідно з П(С) БО 12 «Фінансові інвестиції», при їх оцінці враховується зниження ринкової вартості внаслідок зменшення корисності.

Практична реалізація викладених методологічних та методичних підходів до оцінки окремих елементів авансованого капіталу дає змогу значно підвищити аналітичність балансу і сприяє об’єктивній оцінці майнового та фінансово-економічного стану підприємств.