14.1. Суть авансованого капіталу та його структура

Економіка аграрних підприємств: Підручник

Автор: | Год издания: 2002 | Издатель: Київ: КНЕУ | Количество страниц: 624

Категорія авансованого капіталу підприємства є однією з найважливіших у системі економічних категорій ринкової економіки. Дослідження авансованого капіталу з точки зору його об’єктивного виміру, принципів і джерел формування та раціонального використання є однією з актуальних аграрно-економічних проблем, вирішення якої дає змогу об’єктивно оцінювати фінансово-економічний стан підприємств, їх платоспроможність, обґрунтовано визначати рівень ефективності виробництва, всебічно проаналізувати його з метою виявлення резервів подальшого збільшення маси прибутку на кожну одиницю вартості ресурсів, вкладених у виробництво та його обслуговування. Але щоб обґрунтовано використовувати авансований капітал за названими напрямами, необхідно чітко визначити економічну суть даної категорії й на цій основі правильно кількісно виміряти її.

Суть авансованого капіталу може бути розкрита на основі теорії відтворення факторів виробництва (виробничих ресурсів). Адже відомо, що для того, аби розпочати будь-яке виробництво, потрібна певна сума грошових коштів, отже, саме вони є первісною формою капіталу. Однак щоб організувати виробництво, капітал з грошової форми повинен перейти у продуктивну (виробничу). Така метаморфоза капіталу здійснюється через придбання за грошові кошти виробничих ресурсів — засобів праці, предметів праці, землі, а також через наймання робочої сили.

При здійсненні виробництва ресурси виробничо споживаються, в результаті чого створюються нові споживні вартості (товари), тобто відбувається процес трансформації капіталу з виробничої у товарну форму, а з останньої завдяки реалізації товарів — в свою первісну, грошову форму. Такий рух капіталу відбувається безперервно, тому на кожний даний момент капітал одночасно знаходиться у трьох формах — грошовій, виробничій (продуктивній) і товарній. Цим і зумовлюється та обставина, що певна частина капіталу завжди знаходиться у сфері виробництва, а інша — в сфері обігу.

Кількісною мірою виробничих ресурсів, що перейшли зі сфери виробництва до сфери обігу, є фонди обігу. Вони є функцією не тільки спожитих в процесі виробництва засобів виробництва, а й маси додаткового продукту — прибутку, створеного живою працею. Саме тому вони активно впливають на процес виробництва і виступають як відносно самостійний ресурс. Адже без фондів обігу підприємство не змогло б своєчасно покривати поточні витрати (виплата заробітної плати, купівля паливно-мастильних матеріалів, отрутохімікатів, добрив тощо) та інвестувати основні виробничі фонди.

Слід брати до уваги, що в ринковій економіці діяльність суб’єктів господарювання може бути різнобічною. Тому деяка частина капіталу може авансуватися ними в придбання (створення) засобів, що функціонують за межами класичної виробничої сфери, наприклад на купівлю цінних паперів, здійснення внесків до статутних фондів інших підприємств, на кредитування, фінансування розвитку соціальної сфери тощо. Ця обставина дає одну з підстав трактувати капітал як економічну категорію значно ширше, ніж це прийнято в класичній політичній економії. Як відомо, нею капітал визначається як сукупність основних і оборотних засобів виробництва і нарівні із землею та працею визнається основним фактором виробництва. Проте основні та оборотні засоби, праця і земля мають багато істотних спільних рис, які дають, крім названої (основний фактор виробництва), й інші вагомі підстави для того, щоб об’єднати всі ці ресурси в єдине поняття — авансований капітал.

Такими рисами є: притаманність кожному ресурсу (землі, праці, капіталу) грошової (вартісної) оцінки; незамінність кожного з ресурсів іншими засобами і неможливість здійснення процесу виробництва за відсутності будь-якого з них; можливість вивільнення з процесу виробництва з метою продажу, обміну, звільнення з місця роботи тощо; спрацювання вказаних ресурсів у процесі виробництва і потреба в їх відтворенні; необхідність в авансуванні грошових коштів для придбання цих ресурсів, підтримання їх у функціонуючому стані. Названі ресурси являють собою лише можливість для виробництва продукції. Щоб забезпечити таке виробництво, вони, включаючи фонди обігу, повинні знаходитися в органічній єдності, метою якої є створення споживних вартостей.

Таким чином, авансований капітал аграрних підприємств можна визначити як сукупність авансованих органічно взаємопов’язаних ресурсів, взятих на всіх стадіях їх кругообігу, що забезпечують функціонування підприємства за всіма напрямами його діяльності.

Авансований капітал підприємства представлений його активами, що відображаються у формі 1 «Баланс». Активи — це ресурси авансованого капіталу, що контролюються підприємством і використання яких, як очікується, забезпечить отримання в майбутньому певної економічної вигоди.

Структура авансованого капіталу — це склад і співвідношення його елементів (статей активу балансу). Станом на початок 2002 р. відповідно до П (С) БО 1 активи підприємства (авансований капітал) у згаданій формі 1 представлені трьома розділами:

1) необоротні активи;

2) оборотні активи;

3) витрати майбутніх періодів.

Структурними елементами необоротних активів є нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Нематеріальні активи й основні засоби відображаються за первісною (переоціненою) та залишковою вартістю, наводиться також сума їх зносу. Проте у підсумок балансу ці ресурси включаються за залишковою вартістю. Важливо знати, що до складу основних засобів включають і основні засоби, отримані підприємством на умовах фінансового лізингу, а також орендовані цілісні майнові комплекси. Довгострокові фінансові інвестиції — це такі фінансові інвестиції, які здійснюються на період більше одного року, наприклад ті, що обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств. До цього елемента необоротних активів відносять також інші фінансові інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. В елементі «Довгострокова дебіторська заборгованість» відображається заборгованість юридичних і фізичних осіб, яка буде погашена після 12 міс. з дати балансу. Вона виникає за певних відхилень від нормального здійснення операційного циклу. Відстрочені податкові активи — це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах, і виникла в результаті тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Структура другого розділу авансованого капіталу (активів) детально була розглянута в темі 12. Тут лише зазначимо, що до підсумку балансу включається не вся дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги, а лише та її сума, що залишається після вирахування резерву сумнівних боргів (детальніше про це див. розділ 14.3).

В розділі «Витрати майбутніх періодів» наводиться сума витрат, що понесена в поточному або в попередніх звітних періодах, але належить до наступних звітних періодів. Як бачимо, перших два складових елементи авансованого капіталу (статті активу балансу) розміщені за принципом їх зростаючої ліквідності, під якою розуміють здатність тих чи інших ресурсів перетворюватися на готівку з відповідною швидкістю. Зрозуміло, що найбільшу ліквідність мають грошові кошти та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції, меншу — виробничі запаси, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, незавершене виробництво і найменшу — необоротні активи, а серед них незавершене будівництво і нематеріальні активи.

Розглянута побудова активу балансу вітчизняних підприємств (послідовність розміщення його складових та їх економічний зміст) істотно наближена до міжнародних стандартів і покликана забезпечити об’єктивну оцінку їх майнового стану. Сказане стосується і побудови пасиву балансу. Разом з тим необхідно зазначити, що в балансі річної звітності аграрних підприємств країн з розвинутою ринковою економікою відображається і земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві. Це дає змогу реально судити про величину їх авансованого і власного капіталу, а також про платоспроможність у довгостроковому періоді. Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (грудень 1999 р.) приватним аграрним підприємствам України надано право, починаючи з 2000 р., відображати в бухгалтерському звіті вартість землі. Це рішення є принципово важливим, але потрібно виробити єдиний методологічний підхід до визначення вартості землі всіма суб’єктами господарювання з метою об’єктивного відображення її як важливого складового елемента авансованого капіталу.

Слід також зауважити, що в балансі річних звітів вітчизняних аграрних підприємств за 2001 р. земля не була відображена. Це зумовлено тим, що засновники приватних підприємств належні їм земельні ділянки (паї) до статутного фонду не включали. Проте навіть за умови, що їх земельні ділянки і були б внесені до вказаного фонду, це мало вплинуло б на майновий стан таких підприємств через невеликі площі цих ділянок. Адже з попередніх тем підручника відомо, що засновником приватного підприємства є одна особа, а ТОВ — декілька осіб. Засновники сільськогосподарських виробничих кооперативів згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» до статутного фонду можуть передавати лише право використання землі. В створених акціонерних товариствах земля акціонерів також не включається до статутного фонду. Як бачимо, на початку 2002 р. питання відображення вартості землі в балансі річних звітів аграрних підприємств залишається не до кінця вирішеним.

Потрібно також звернути увагу і на ту обставину, що відображення землі в балансі лише тоді матиме суттєве економічне значення, коли буде створено повноцінний ринок землі і коли аграрні підприємства матимуть можливість використовувати її як об’єкт застави та за необхідності придбавати чи продавати належні їм земельні ділянки. Поки що (2002 р.) ці питання залишилися не до кінця врегульованими, а тому проблема відображення вартості землі в балансі не стала для аграрних підприємств актуальною.

Ресурси, що входять до складу авансованого капіталу, відображаються за активом балансу річних звітів аграрних підприємств (крім поки що землі і зрошувальної води). Проте якщо основні фонди, оборотні засоби і фонди обігу представлені в активах окремими елементами, ресурс праці окремо тут не виділяється. Він відображається в авансованому капіталі через авансований фонд оплати праці, який частково представлений сумою середньорічних залишків коштів на заробітну плату в складі незавершеного виробництва, молодняка тварин і тварин на відгодівлі та готової продукції.

Крім того, подібно до авансованих виробничих запасів у формі предметів праці авансований фонд оплати праці знаходиться також у формі запасу, який необхідний з огляду на сезонність сільськогосподарського виробництва. Однак цей запас має грошову форму, а тому носить прихований характер і знаходиться разом з іншими грошовими ресурсами на поточних рахунках підприємств у банках.

Таким чином, авансовий фонд оплати праці складається з двох частин. Щоб визначити його кількісно, потрібно враховувати ту обставину, що кошти на оплату праці уречевлено не входять у створювані споживні вартості, але будучи виплаченими працівникам за їх продуктивну працю, вони здійснюють кругообіг у складі цих споживних вартостей і відшкодовуються в результаті метаморфози Т – Г. Потім ці кошти знову здійснюють свій кругообіг протягом усіх його стадій у грошовій формі. Важливо при цьому мати на увазі, що характер обороту авансованого фонду оплати праці ідентичний характеру обороту предметів праці. Це зумовлено тим, що авансовані на оплату праці кошти не можуть швидше або повільніше здійснювати свій обіг порівняно зі швидкістю обігу предметів праці, оскільки нова вартість завжди втілена в новій споживній вартості, матеріально-речову основу якої створюють названі предмети праці.

Спільність характеру обороту цих ресурсів дає змогу визначити фактичний авансований фонд оплати праці відношенням фактично виплачених працівникам коштів на оплату праці до коефіцієнта обороту оборотних фондів.

Авансований капітал вказує лише на потенційні можливості підприємств з виробництва продукції й одержання прибутку, але не передбачає їх обов’язкову реалізацію повною мірою. Адже відомо, що один і той же обсяг продукції можна виробити за меншого розміру ресурсів (меншому авансовому капіталі), але кращого їх використання і, навпаки, за більшого обсягу ресурсів, але їх нераціонального використання.