11.3.2. Активні операції банків з цінними паперами

Банківський менеджмент: Навчальний посібник

Автора: , | Год издания: 2002 | Издатель: Київ: Знання-Прес | Количество страниц: 438

Комерційні банки з метою одержання прибутку проводять активні операції з цінними паперами. Прибуток комерційного банку від активно-пасивних операцій постає у вигляді різниці між прибутками від активних і видатками на пасивні операції. Під активними операціями з цінними паперами мається на увазі вкладення вільних грошових ресурсів у цінні папери.

Такі вкладення можуть мати інвестиційний і спекулятивний характер. Під інвестиційним характером маються на увазі вкла­дення коштів на довгостроковий період із метою одержання кон­тролю над підприємством (при вкладенні у прості акції підприєм­ства) і/або одержання прибутку у вигляді дивідендів (відсотків) за цінними паперами, а під спекулятивним — одержання при­бутку за короткий час від коливання курсів на цінні папери.

Становлення і швидкий розвиток фондового ринку в Україні створює необхідні передумови для широкомасштабного й ефектив­ного використання у сфері банківської діяльності операцій із цінни­ми паперами. В Україні створилася модель фінансового ринку, на якому мають рівні права у проведенні операцій із цінними папера­ми як комерційні банки, так і небанківські інвестиційні інститути.

В умовах України система цілей банківського інвестування в цінні папери може бути подана в такому вигляді:

• збереження і приріст капіталу;

• придбання цінних паперів, які мають усі властивості готівки і можуть бути засобом обігу і платежу;

• одержання контролю над діяльністю підприємства через придбання цінних паперів і здійснення перерозподілу власності;

• спекулятивна гра на коливання курсів цінних паперів.

Активні операції комерційних банків дозволяють ефективні­ше використовувати свої можливості щодо одержання прибутків, підтримуючи при цьому показники ліквідності на необхідному рівні. Таке поєднання прибутковості і ліквідності справляє пози­тивний вплив на загальний фінансовий стан банку.

Підійти до оцінки інвестиційної привабливості фондових ін­струментів можна двояко. По-перше, з погляду їх ринкової ко­н´юнктури, досліджуючи динаміку курсів. По-друге, розглядаю­чи інвестиційні характеристики цінного папера, що відобража­ють фінансово-економічне становище емітента або галузі, до яких він належить. На Уолл-Стріт поширений жартівливий вислів:

«Інвестиції — це невдалі спекуляції».

Так історично склалися два напрями в аналізі фондового ринку. Прихильники першого напрямку створили школу технічного ана­лізу, а послідовники другого — школу фундаментального аналізу.

Фундаментальний аналіз ґрунтується на оцінці емітента, тобто його прибутків, становища на ринку, в основному через показники обсягу продажу, активів і пасивів компанії, норми прибутку на влас­ний капітал та інші показники, що характеризують ефективність діяльності компанії. Базою аналізу є вивчення балансів, звітів про прибутки і збитки, інших матеріалів, що публікуються компанією.

Крім того вивчається менеджмент компанії, склад керівних органів. Проводиться вивчення даних про стан справ у галузі на підставі використання класифікаторів галузей за рівнем ділової активності і стадіями розвитку, а також якісного аналізу розвитку галузі, аналі­зу ринків, на які компанія виходить як продавець або покупець.

Технічний аналіз, навпаки, передбачає, що всі незліченні фун­даментальні причини підсумовуються і відображаються в цінах фондового ринку. Основне положення, на якому будується техніч­ний аналіз, полягає в тому, що в русі біржових курсів уже відобра­жена вся інформація, яка лише згодом публікується у звітах фірми і стає об´єктом фундаментального аналізу. Основними об´єктами технічного аналізу є: попит і пропозиція цінних паперів, динаміка обсягів операцій з їх купівлі-продажу і динаміка курсів.

Використовуючи фундаментальний і технічний аналіз, можна більш-менш точно розрахувати інвестиційний прибуток, який складається з двох частин.

1. Дивідендних і відсоткових виплат за вкладеннями у цінні папери. Ця складова пов´язана з ефективністю діяльності емітен­та. Наприклад, розмір дивідендних виплат залежить від загаль­ного обсягу отриманого прибутку, пропорцій його розподілу, роз­міру статутного фонду тощо.

Прибутковість відсоткових і дисконтних боргових цінних па­перів обумовлена проспектом емісії. Ця складова прибутку не залежить від діяльності інвестора на ринку цінних паперів і пере­важає у прибутках консервативних інвесторів, що здійснюють вкла­дення з метою одержання гарантованого поточного прибутку.

2. Курсової різниці, яка виникає внаслідок спекулятивних, сполучених із ризиком угод або арбітражних угод — безризикових операцій (за синхронного руху цінних паперів і прав влас­ності на них). Ця складова прибутку безпосередньо залежить від діяльності оператора на фондовому ринку і є переважним джере­лом прибутку в агресивного інвестора.

Характер кожної конкретної інвестиційної операції багато в чому визначається типологією інвестора. Типологія інвесторів визначаєть­ся ставленням до джерела прибутку, рівня прибутковості операції, часу інвестування і ризику. Розглядаючи інвесторів відповідно до цих критеріїв, можна виокремити такі типи інвесторів:

• консервативні інвестори зацікавлені в одержанні стабільно­го прибутку протягом тривалого періоду, і тому для них кращий неперервний у часі потік платежів у вигляді дивідендних і відсот­кових виплат. Ризик за такими вкладеннями мінімальний;

• помірно агресивні інвестори основним пріоритетом вибира­ють величину прибутку (у вигляді дивідендів, відсотків і курсо­вої різниці), не обмежуючи жорсткими рамками період інвесту­вання, при цьому вони обмежують певний рівень ризику;

агресивні інвестори передбачають максимальну ефективність кожної операції на ринку, тобто максимальне одержання курсо­вої різниці від кожної угоди, де постійно присутній ризик і пе­ріод інвестування обмежений;

• стратегічні Інвестори зацікавлені в одержанні контролю над власністю конкретної компанії і розраховують одержати прибу­ток від використання цієї власності. Крім того, стратегічні інве­стори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і набуття контролю в перерозподілі власності.

Найпоширенішими фондовими інструментами для проведен­ня активних операцій із цінними паперами є: державні облігації, муніципальні облігації, корпоративні цінні папери.

Державні облігації — це облігації, випущені від імені держа­ви в цілому або від імені її окремого органу, тобто емітентом таких облігацій є або держава в цілому, або окремі її органи. Як прави­ло, таким органом є Міністерство фінансів.

Облігації, випущені від імені держави в цілому, випускаються з метою фінансування загальнодержавних і бюджетних потреб. Цим облігаціям у світовій практиці властивий високий ступінь певності, тобто інвестори знають, що вони мають справу з держа­вою, що державне управління значною мірою стабільне й послідов­не і що виникнення несподіванок, які б істотно погіршили стано­вище інвесторів, виключається.

Завдяки надійності та певності державні облігації є високоліквідними фінансовими інструментами, їх легко продати і ку­пити в разі необхідності, вони без будь-яких обмежень прийма­ються як засіб розрахунку або забезпечення зобов´язань.

Маючи такі характеристики, державні облігації, природно, яв­ляють найбільший інтерес для великих інституціональних інве­сторів — комерційних та ощадних банків, фінансових, страхових і трастових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і компаній. Названі інвестори розпоряджаються великими кош­тами й тому зацікавлені вкладати їх у надійні, визначені і ліквідні цінні папери.

Водночас державні облігації, як правило, є найменш прибутко­вими. Відсоткові ставки за державними облігаціями найнижчі серед усіх боргових цінних паперів, вони виконують функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсот­кові ставки інших боргових цінних паперів.

Місцеві (муніципальні) облігації випускаються для забезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою будівництва та утри­мання цілої низки об´єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості. Вказані облігації можуть випуска­тися муніципальними органами всіх рівнів. Вони також вважа­ються надійними і ліквідними цінними паперами, їх надійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податкової міцності, а також прибутками існуючих об´єктів або нерухомістю тих, що будуються. Через це відсоткові ставки за місцевими облігаціями близькі до відсоткових ставок за державними облігаціями.

Кошти, що надходять від випуску місцевих облігацій, зарахову­ються в позабюджетні фонди. У більшості випадків прибутки за місцевими облігаціями не оподатковуються або оподатковують­ся за пільговою ставкою.

Комерційні банки, як правило, є агентами з обслуговування міс­цевих позик.

До корпоративних цінних паперів належать акції, облігації та векселі підприємств. Це, з одного боку, найризикованіші види вкла­дення, але з іншого — вони, як правило, найбільш високоприбут­кові.

В Україні склалися специфічні умови, коли помітний великий розрив між світовою і внутрішньою ціною на окремі корпоративні активи.

Структурна криза і повільне проведення реформ в Україні призвели до падіння виробництва, зростання банкрутства підпри­ємств і як наслідок падіння українських фондових індексів.