3.1. Підходи до оцінювання діяльності банку

Банківський менеджмент: Навчальний посібник

Автора: , | Год издания: 2002 | Издатель: Київ: Знання-Прес | Количество страниц: 438

Виходячи з природи діяльності фінансово-кредитної устано­ви історично виділився основний критерій її оцінки — сутність фінансової стійкості. На жаль, у вітчизняній економічній літе­ратурі поки що немає єдиного підходу до визначення фінансової стійкості банку. Відсутність чіткого визначення цього поняття призводить до ототожнення його з іншими економічними кате­горіями — надійністю, платоспроможністю, ліквідністю. При цьо­му нерідко терміни «стійкість» та «надійність» використовуються як синоніми. Термінологічна плутанина виникає внаслідок праг­нення розв´язати проблему без її обґрунтування. Очевидно, без чіткого й ретельного аналізу критеріїв та складових фінансової стійкості неможливо дати інтегральну характеристику даного поняття.

Управління будь-якою динамічною системою (у даному випад­ку — комерційним банком) з точки зору сучасної теорії управ­ління полягає у визначенні її поточного і бажаного станів та управлінських заходів, які повинні перевести систему з поточно­го стану в бажаний.

Стан банківської діяльності як об´єкта управління характе­ризується:

• видами активних операцій (напрямів розміщення коштів бан­ку) та їх структурою;

• видами пасивних операцій (джерел коштів банку) та їх струк­турою;

• показниками достатності капіталу і платоспроможності;

• показниками ліквідності балансу банку;

• прибутковістю банку;

• рівнем адміністративно-господарського управління (менедж­менту).

Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків тісно пов´язана із загальним станом національної економіки, яка зна­ходиться в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на бан­ківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв´язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень повинні базуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності комерційного банку.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Але це дуже складне завдання.

Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасно­му етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори:

• тривалий цілеспрямований підрив їх ділової репутації;

• недосконала система добору кадрів для комерційних банків;

• надання клієнтами недостовірної інформації;

• використання фальшивих векселів, цінних паперів і гаран­тійних листів;

• неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;

• недосконала оцінка кредитних ризиків;

• відсутність систематизованих даних про несумлінних пози­чальників;

• маніпулювання кредитними картками, банкоматами;

• шахрайське вторгнення до банківських комп´ютерних мереж;

• витік конфіденційної інформації;

• недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікав­лений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяль­ності центральних банків майже всіх розвинутих країн. Так на­приклад, Англійський банк звертає особливу увагу на такі показ­ники балансових звітів.

1. Стійкість як відношення ресурсів власного (або в ціло­му акціонерного) капіталу до поточних фінансових зобов´язань (що прирівнюються до депозитів). Якщо банк бажає підвищити обсяг кредитування, то обмеження коефіцієнта, який відображає згадане вище відношення, неминуче підвищить рівень залучен­ня, тобто використання депозитів для збільшення кредитування. Адже таке обмеження змусить банк або звертатися до акціонерів за фондами, або підвищувати прибутковість фондів, що збільшу­ють його фінансові ресурси.

2. Відсоток ризикового капіталу як відношення ресурсів капіталу до суми всіх інвестованих активів (наприклад, позик, гарантій тощо), помноженої на специфічний для кожного класу активів коефіцієнт ризику. Обмеження на відсоток ризикового капіталу втримує банки від гарантій щодо високоризикового бізне­су, якщо ці банки не мають адекватних ресурсів для покриття втрат. Банк повинен забезпечувати віддачу і дохідність стосовно кожного класу ризику, який він гарантував, і адекватно покрива­ти всі збитки щодо нього. Це базовий принцип співвідношення ризику й винагороди.

Дуже чітко це виражає таке положення одного із циркулярів Англійського банку: «Достатні надходження необхідні як для пер­шочергового захисту від збитків, так і в якості джерела нового капіталу, що дає змогу нарощувати бізнес».

У найбільш широкому значенні надійність банку — це здатність забезпечити безумовну збереженість клієнтських коштів і повне виконання своїх зобов´язань.

Надійність банку визначається з урахуванням чотирьох показ­ників:

1) питомої ваги проблемних кредитів в активах банку;

2) миттєвого коефіцієнта ліквідності (відношення високоліквідних активів до поточних пасивів);

3) рівня лівериджу (відношення капіталу до зобов´язань);

4) відношення відкритої валютної позиції до капіталу;

Наприклад, у методиці оцінювання надійності комерційних банків, розробленої журналом «Капітал», кількість показників зведена до мінімуму. За результатами опитування експертів з різних банків та організацій були встановлені такі показники: пи­тома частка проблемних кредитів в активах банку — 0,545; мит­тєвий коефіцієнт ліквідності — 0,270; рівень лівериджу — 0,224; відношення відкритої валютної позиції до капіталу — 0,161.

З результату аналізу випливає, що високий рівень проблемних кредитів є найбільш загрозливим фактором для банків. І дійсно, якщо проблемні кредити щорічно будуть зростати (перестануть приносити прибуток), то зрештою, це позначиться і на ефективності діяльності — банк може стати збитковим. До проблемних кредитів варто відносити всі прострочені кредити в повному об´ємі, а також пролонговані, але вже з коефіцієнтом 0,458.

Рівень миттєвої ліквідності відображає ступінь захищеності банку від ризику одночасної вимоги коштів клієнтів за рахунка­ми до запитання. Багато експертів навіть ставили цей показник на перше місце.

Рівень лівериджу може підсилити вплив інших факторів на ступінь надійності банку, адже чим більша питома вага залученого капіталу, тим згубнішими можуть виявитися наслідки у випадку виникнення загрозливих обставин і паніки серед клієнтів. При цьому слід зазначити: українські банки використовують залучений капі­тал менш активно, аніж західні. Причина криється в тому, що на нашому ринку, як і раніше, відчувається суттєва нестача капіталу.

Останнім часом для деяких банків стали відчутними і кур­сові ризики. Не слід забувати про те, що Україна — країна з пе­рехідною економікою, де курсові ризики завжди досить великі. В результаті надмірного збільшення відкритої валютної позиції фінансове положення банку може істотно постраждати. Цей по­казник ретельно контролюється НБУ.

Для того, аби привести перераховані вище показники до по­рівнянних одиниць виміру, необхідно їх унормувати. Це завдан­ня вирішується шляхом стандартизації значень різних показ­ників банків за допомогою середньоквартального відхилення, що обчислюється для індикативної групи банків. Аналіз ґрунтуєть­ся на порівнянні показників кожного банку із середніми значен­нями з досліджуваної сукупності.

В агрегованому показнику надійності описані вище коефіцієн­ти вишукані таким чином, що при збільшенні першого і четверто­го надійність падає і навпаки, при збільшенні двох інших — зрос­тає. На завершальному етапі розрахунків показник надійності збільшується на 100, що спрощує його візуальну оцінку. В якості показника прибутковості використовується рентабельність активів.

Практично всі у світовому банківському бізнесі розуміють на­гальну потребу внесення змін до діючих стандартів резервуван­ня капіталу на покриття кредитних ризиків. Ця система, введена Базельським комітетом банківського нагляду при Банку міжна­родних розрахунків (1988 p.), сприяла нарощуванню капітальної бази банків і підвищила стійкість системи в цілому, але встанов­лені нею нормативи були занадто грубими і не враховували бага­тьох нюансів. Почавши в 1998 р. складну і тривалу процедуру створення нових правил, фахівці Базельського комітету вдалися до іншої крайності прагнучи створити занадто докладну систему, яка теоретично повинна враховувати всі дріб´язки. Однак це приз­вело до того, що значна кількість питань, здатних вплинути на бан­ківську діяльність, і дотепер не з´ясована.

Проект Базельського комітету (500-сторінковий «гросбух» з пе­рерахуванням усіх принципів, правил і винятків) був представле­ний на суд світової банківської громадськості в січні 2001 р. На збір відгуків, зауважень та пропозицій банкірам і експертам-теоретикам виділялось чотири з половиною місяці — до 31 травня 2001 р. Всі відгуки надійшли у чітко визначений термін. Усі фахівці схо­дились в одному, а саме: стара система потребує реформування. Правила 1988 р. вимагали від банків, зайнятих міжнародними операціями, наявності власного капіталу на рівні 8 % (як мінімум) від портфеля активів, обсяг якого розраховувався за ступенем їх ризикованості. При цьому вкладення в державні цінні папери країн ОЕСР вважалися пов´язаними з нульовим ризиком і не вимага­ли резервування, деякі інші активи зараховувалися з понижуваль­ними коефіцієнтами 0,2 і 0,5, але більшість кредитів, у тому числі і всі корпоративні, повинні були резервуватися повністю.

Ця система була досить грубою і недосконалою. Наприклад, ко­роткостроковий кредит, виданий Deutsche Bank якому-небудь мексиканському чи корейському банку, мав у ній однаковий сту­пінь ризику і зараховувався з тим самим 20 % коефіцієнтом. Не було різниці між кредитуванням великої міжнародної корпорації і, грубо виражаючись, «булочної на розі». І в тому, і в іншому ви­падках банк повинен був резервувати 8 % від обсягу кредиту. На макроекономічному рівні ці недоліки яскраво проявилися під час азіатської кризи 1997 p., коли виявилося, що банки регіону з зайвою легкістю залучали міжбанківські кредити.

У новій системі цей недолік пропонувалося ліквідувати за рахунок введення більш гнучкої системи коефіцієнтів, заснова­них на рейтингах міжнародних кредитних агентств або навіть оцінках внутрішньобанківських підрозділів контролю ризиків.